Червоні кетяги калини

Горять вогнями усіма.

Без калини нема України,

Без народу Вкраїни нема.

Школа – це дивна будівля. Тут усе перемішалось : дитинство та юність , романтика і реальне життя , наука і мистецтво . У цьому будинку радість і сльози , що швидко висихають , перші знайомства і розставання . Школа живе тривожним життям ; у ній , як у краплі води , відбуваються усі процеси , що відбуваються у суспільстві . Сьогоднішній час упевнено можна назвати "великим ". Але від 5 до 21 століття людство, пройшовши у своєму розвитку кілька витків, зупинилося на тому, що найкращий спосіб не тільки розвитку, а й просто його існування — забезпечити мирне співіснування народів. . Сьогодні, в бурхливий час перебудов, реформацій, всіляких перепетій, історичних процесів, коли на другий план, нажаль, відійшли доброта і чесність, порядність і почуття високого призначення людини на землі, саме школа , залишається провідникоми світла,віри в щасливе майбутнє.

Кожна людина проходить через чарівний , чудовий світ дитинства. І дуже важливо,хто поведе її до пізнання світу, відкриваючи таїни знань, процесу самоосвіти і самовдосконалення. Тільки педагог може зробити такий тернистий і довгий шлях, щоб удосконалити і сформувати особистість кожної людини. Від вчителя залежить, яким піде в світ його учень.

У селі Острів школа – це джерело , яке живе , пульсує , скликаючи щоденним дзвіночком гомінливу дітвору . Дві центральні фігури у школі – вчитель і учень . Перший відкриває дітям усі дива , а другий вбирає мудрість життя .

Хорошою традицією у нашій школі стали проведення відкритих виховних годин . «Без калини нема України , без народу Вкраїни нема » - на такий захід зібрала у свій 3 клас гостей , вчитель Качан Світлана Петрівна . Ознайомити учнів з рослинними символами нашої держави; прищеплювати інтерес до вивчення історії українського народу; виховувати любов до рідного краю, дбайливе ставлення до калини – такі цілі ставила перед собою вчителька . Насправді, «Без калини нема України», адже калина — це особлива рослина в нашій країні. Це своєрідна ознака оселі українського народу. Кущі калини милують око навесні білосніжним цвітом, а восени червоними кетягами зігрівають кожному душу. І милується нею кожен українець, усі — від малого до старого. Калина — це символ України. . Калина є символом рідної землі, батьківської хати. Коли в давнину козак вирушав у дорогу, мати напувала його калиновим чаєм і давала з собою хліб і калину, а наречена прикріплювала до збруї коня гілочку калини, щоб та нагадувала козакові домівку, матір, кохану, його рідну мову. Калина — символ безсмертя.

Юхимчук Вадим , Мартинюк Діана , Лагнюк Михайло , Семеняка Михайло , Мартинюк Ірина - радували присутніх віршами про калину , а Качан Мар‘яна чудово зіграла роль калини загадуючи присутнім загадки . Кочубей Христина - зустріла гостей короваєм , який був уквітчаний калиною .

Світлана Петрівна розповіла дітям про те , що у народі говорять: «Милуйся калиною, поки цвіте, а дитиною — поки росте». Раніше на селі матері пестили своїх маленьких діточок, сидячи під калиною і наспівуючи колискову пісню, у якій калина символізувала красу, силу й здоров'я дитини.

Кетяги калини вишивали на рушниках, сорочках та скатертинах. Дівчата квітами та ягідками прикрашалисвої віночки, а господині — свої оселі. Якщо під стріхою над входом у хату висіли кетяги калини, це означало, що в цій родині дівчина на виданні. Чарівними й запашними ягідками калини прикрашали ве­сільний коровай.

Ось яку легенди про калину дізналися присутні Жила колись в одному селі жінка Вербена та мала доньку Калину. Мудра і гарна була дівчинка. 1 чарівниця вона була: усі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої, ніж вона.

День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчина коси травам розчісувати, горобчиків лікувати, льон, дощем прибитий, із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці підійшла. Схилилася над нею, води зачерпнула й краплиночку пташці дала. Аж раптом рідний неньчин голос пролу­нав іздаля: «Калино, не пий водиці...». Дівчина дуже хотіла пити і не звернула на це уваги. Коли воду до губ піднесла — навік деревом. над водою зросла.

Бігла мати, плакала, гукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне й пишне деревце росло, сльозинки^намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду і проросла над нею вербою. Минуло відтоді багато років, та матуся верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.

Закінчилось свято частуванням гостей калиновим чаєм , короваєм та варенням із калини . Учні початкових класів , батьки та вчителі щиро подякували Світлані Петрівні за цікаву та змістовну розповідь про калину , як символ України

Німчук В.В.